ЧИ ВАРТО ЛЯКАТИ ДИТИНУ РІЗКОЮ НА СВЯТОГО МИКОЛАЯ?🤔

Слова психолога Вікторії Горбунової з книги “Виховання без травмування”:

“Цього року мій п’ятирічний син дуже погано спав у ніч на Миколая, переймався, що той принесе різочку, навіть плакав, адже він не завжди буває чемний і знає про це. Наші завіряння не допомагали, дитя тривожилося й не могло заснути. Він не вірив у те, що Миколай любить усіх діток і прощає їм дрібні вередульства…”
Допомогло лише те, що мама нагадала сину всі його хороші справи за рік, він відчув себе “чемним хлопчиком” і таким, що заслуговує на подарунки від Миколая, а не різочки, якими залякувало навколишнє середовище.
Активістка просить замислитись батьків: “То ж що відбувається в голові дитини, яку залякують різочками замість подарунків? А тим більше, що відбувається в її голові, якщо вона справді отримує це покарання? (навіть якщо це жарт). Чи буде вона надалі поводитися чемно, з остраху отримати чергову “відплату”? Дуже сумнівно! Не може дитина відповідати Усім вимогам та очікуванням дорослих, хотіти і робити тільки те, що від неї вимагають інші.
❗❗❗Якщо її психіку не зламано остаточно, вона в будь-якому разі буде хоча би подумки відчувати бунт щодо небажаних їй речей чи завдань. А заодно – й вину, що вона “не така” ідеальна й хороша, як того треба батькам (чи Миколаю). А там ще й тривога, раптом помітять що вона не така? Раптом НЕ ПРОБАЧАТЬ?? Ну і образа… Навіть якщо різочка “за діло”, хіба можна позбавляти дитину свята, коли з’являється привід проявити свою БЕЗУМОВНУ ЛЮБОВ, показати що любиш її і тоді, коли вона сильна, і коли помиляється. Просто так любиш. Незалежно ні від чого.
❗❗❗Даруйте дітям свято! І свою любов! Адже це величезне щастя, що вони просто є, поряд з нами!”

АДАПТАЦІЯ ДИТИНИ ДО ДИТЯЧОГО САДКА.....

Відповідь на це вічне питання криється не у віці. Готовність до садка — поняття багатопланове, а не просто набір років, навичок і умінь. Для успішної адаптації дитина повинна досягти певної стадії розвитку: фізичного, розумового і соціального. Більшість дітей вступають до дитячого садка чи ясел у віці від 1,5 до З років. Однак, з деяких причин буває, що дитина починає відвідувати садок у віці 5—5,5 років. У будь-якому віці — це різка зміна звичного способу життя, початок нового періоду. Далеко не всі діти легко сприймають цю зміну. Навіть для найспокійніших, урівноважених, здорових дітей період адаптації до нових умов викликає значні труднощі, не кажучи вже про більш слабких та непристосованих дітей. Якщо період адаптації затягнувся – звертайтесь до практичного психолога дитячого садочку.

ПРОПОНУЄМО КІЛЬКА ПОРАД ДЛЯ БАТЬКІВ:

Літо — час для перезавантаження та відновлення. Прості поради у «Календарі турботи про себе» від дитячої сімейної психологині Світлани Ройз допоможуть перефокусувати свою увагу із зовнішнього простору у внутрішній.
Завдяки цим практикам повертається контакт із реальністю. Активізуються певні канали сприйняття: зір, слух, рух, тілесні відчуття, інтелект, інтуїція тощо.
Приділіть хоча б 2 хвилини своєму ментальному здоров’ю, відчуйте, які сигнали вам подає тіло, привчіться до уважності до себе і своїх потреб. Ви побачите – у нашому житті набагато більше ресурсу, радості й усвідомленості, ніж здавалося.
Зберігайте поради та діліться з іншими

Яким би не було цьогорічне літо — наші діти зростають саме зараз. А для того, щоб впоратись зі стресом і відчувати дитинство, їм потрібна радість. І саме ми можемо створити для них простір для радості та безтурботності.
Тому зберігайте 35 літніх ідей від дитячої психологині Світлани Ройз, завдяки яким діти запам'ятають літо та близькість з вами.
Кожна з цих ідей проста у втіленні і в більшості потребує лише вас, вашої дитини та фантазії. Діліться цим списком та наповнюйте своє літо щасливими митями! І обов’язково відмічайте UNICEF Ukraine та Світлана Ройз, коли робитимете щось з перерахованого і будете публікувати на своїх сторінках.
Бережіть себе!

Що я можу зробити для дітей, які постраждали внаслідок воєнних дій?
Хай це питання буде актуальним для кожного не лише у День захисту дітей.
Тож до справи. Ось з чого рекомендуємо почати :

🤲 Насамперед будь обережним у темах, що потенційно травмують. Не став дитині питань щодо її мами/тата, допоки вона сама не захоче розповісти.

🤲 Якщо ти бачиш дитину наодинці, без дорослих, краще не питай «де твоя мама?» чи «де твій тато?». Це може ранити дитину якщо її батьки загинули.

🤲 Стань чуйним слухачем, якщо дитина розповідає свою історію, та вислови співчуття (але не жалість). Дозволь розказати стільки, скільки вона готова.

🤲 За можливості стань другом чи наставником для дитини з дитячого будинку.

🤲 Та розповсюджуй інформацію для розвитку толерантності серед дітей.

Діти та війна — це не просто. Але подбати про них — простіше, ніж ми можемо думати.

Пам’ятай, щоб діяти.

5 речей, які батьки повинні знати про виховання своїх дітей

Виховуючи власних дітей, ми спираємося на досвід, який отримали від батьків. Тому й виховуємо своїх дітей так, як колись виховували нас. Психотерапевт Філіппа Перрі у своїй книзі пояснює, як правильно розвивати і виховувати дитину, не докладаючи при цьому титанічних зусиль.

Ось п’ять порад для батьків від доктора Перрі у її “Книзі, яку ви хотіли прочитати своїм батькам”:

1. Позначте кордони

Це справді складно, тому що ви любите свою дитину і хочете дати їй найкраще, але має бути межа.

Навіть якщо ви вважаєте себе максимально уважними і лояльними батьками, обмежень все одно не уникнути.

Як це можна зробити з любов’ю? Розділяйте “я” і “ти”.

Приміром, можна сформулювати свою відповідь так:

“Я знаю, що ти хочеш проїхатись автобусом нічним містом, але я поки не готовий дозволити тобі зробити це”.

А от реакцій на кшталт: “ні, тобі лише 13 років, ти ще малий”, краще уникати.

2. Поганий настрій – це нормально

Нам, батькам, хочеться, щоб наші діти завжди були щасливі й у доброму гуморі.

Ми так міцно їх любимо, що коли вони у поганому настрої, це крає нам серце. І ми кажемо: “Не сумуй”.

Однак, дуже важливо дозволяли їм перебувати у будь-якому настрої. А ми, батьки, маємо бути поруч і приймати їх різними.

Тоді такі почуття не викликатимуть у них негативного ставлення до самих себе.

3. Дзеркало для дитини

Пам’ятайте, що ви – дзеркало для своєї дитини. Вона вбирає ваші моделі поведінки і реакції.

І якщо вона постійно чує від вас щось на кшталт: “лишень подивися на свої брудні черевики”, єдине, що вона сприймає, – це ваше розлючене обличчя.

Тому перш, ніж згадати про брудні черевики, заспокойтеся і посміхніться.

Дитина має відчувати, що ви раді її бачити.

4. Поведінка – це спілкування

Дитина поводиться погано? Це означає, що вона намагається вам щось повідомити. І робить це так, як уміє.

Тому читайте поміж рядків. Шукайте причину такої поведінки, допоможіть їй висловити все, що вона відчуває.

Не варто пригнічувати її емоції, навіть якщо ми вважаємо їх незручними.

Ми повинні допомогти дітям розпізнавати й формулювати свої почуття, навіть якщо ми самі у тій самій ситуації реагували б інакше. Усі різні.

5. Дитина – це не проєкт

Якби мене попросили дати лише одну пораду, я б сказала: “Ваша дитина – це не робота, яку треба виконати, і не проєкт, який треба постійно вдосконалювати.

Ваша дитина – це людина, з якою треба будувати стосунки. Мала чи велика – це, насамперед, людина”.

Як говорити з дітьми про людей з інвалідністю

5 способів допомогти дитині подолати стрес і тривожність
Прості рішення для втомлених батьків

ЦІКАВО ЯКИЙ ТЕМПЕРАМЕНТ У ВАШОЇ ДИТИНИ? ЧИТАЙТЕ ДАЛІ!!!

Темперамент – це результат вищої нервової діяльності, який характеризується певним співвідношенням двох основних процесів: збудження й гальмування, є переважаючим способом реагування організму на зовнішні подразники й найважливішим структурним компонентом особистості. У процесі виховання кожний тип темпераменту вимагає індивідуального підходу.
Розрізняють чотири основних типи темпераменту: сангвінік, меланхолік, холерик і флегматик. Кожний з них пов'язаний з певними ознаками, що характеризують нервову систему людини, і має специфічний тільки для себе спосіб реагування.

Гнів, втома і розчарування, які накопичуються через щоденні виклики, можуть підштовхнути вас говорити те, чого ви насправді не мали на увазі. І дуже часто через втому батьків, їх проблеми або злість страждають саме діти. Діти, які безмежно беззахисні й безмежно вам довіряють. Відтак вони стають зручною мішенню для «спускання пару» і заспокоєння…
Однак, велика загроза полягає у тому, що ви аж ніяк не зможете спрогнозувати негативних наслідків, які ці різкі репліки можуть справити на вашу дитину.

«Не плач, це ж немає такого великого значення! Через день ти про це навіть не згадаєш!».

Вони ж просто діти! Ну які в них можуть бути проблеми, розчарування, турботи? Дорослі часто допускають помилку, коли так думають. Адже діти, як і дорослі переживають свої почуття. Різниця полягає лише в тому, що вони ще не здатні їх висловити, або ж заспокоїтись самостійно, так, як це вже під силу дорослим. Хіба це не є тягарем для малечі? Тому намагайтесь не применшувати страхи, сумніви, конфлікти і навіть подряпинки, які трапляються в житті вашої дитини. Допоможіть їй навчитись правильно ладнати зі своїми почуттями та конструктивно на них реагувати.

«Як би я хотіла, щоб ти був більше схожий в цьому на свого брата…»

Ми ані трішки не виграємо, коли порівнюємо своїх дітей. Але це може викликати супротив серед членів родини. Ще й спровокує нездорову конкуренцію. А далі – безглузде з’ясування відносин і того, кого батьки люблять дужче. Інколи промовлене батьками у хвилини гніву стає причиною багаторічного ворогування між дітьми (прихованого чи явного). Ви точно не бажаєте такого майбутнього своїм нащадкам, вірно? Тож переконайтесь, що ви не користуєтесь маніпулятивним методом порівняння, навіть, якщо маєте на те благі наміри – покращити поведінку когось із менш слухняних дітей. Кожен з них унікальний та особливий.

«Ти нічого ніколи не можеш зробити правильно».

Ніхто, і ви також, не хочете чути цього. Уявіть собі, що відчуває ваша маленька донька, коли ви говорите їй подібні слова. Яке це жахливе відчуття, коли батьки вважають, що ти нічого не вмієш. І навіть якщо це не так, і ви насправді не мали цього на увазі, будьте впевненими, що дитя це запам’ятає надовго. Якщо малеча зробила щось не так, зламала іграшку або зіпсувала пиріг, зробіть глибокий вдих і запитайте себе, що насправді у цій ситуації є найважливішим. Відповідь завжди одна: діти, а не речі чи оцінки. Навчіться приймати їх помилки і навпаки – заохочуйте до нових спроб!

«Ти змушуєш мене червоніти через свої викрутаси!»

Якщо ваш маленький бешкетник дуже часто намагається привернути увагу оточуючих, починає голосити, стрибати, співати, або просто вередувати, можливо, йому потрібно більше уваги. Ніколи не висловлюйте своє зніяковіння через це перед друзями, знайомими або сторонніми людьми, або навіть сам на сам. Чому б не запланувати спеціальне шоу дома, де малюк відчує себе справжньою домашньою зірочкою (а домашній небосхил вміщує багато зірок, пам’ятайте пункт 2?). Цілком вірогідно, що ваша донька чи син виявлять в собі художні таланти і здивують вас. До того ж є ще одна перевага – провести гарний час усім разом, в сімейному колі .

«Ти товстий/потворний/тупий!» (або більш м’які від них похідні форми).

Наші діти вірять, в усе, що ми їм говоримо. Батьки є для них самим надійним джерелом інформації, а також головними людьми, яких вони люблять. І такі негативні висловлювання можуть серйозно зашкодити самосприйманню дитини. Навіть якщо ваша дитина має зайву вагу або не відрізняється зразковою успішністю в школі, відповідальність за це, в першу чергу, лежить саме на вас.
Саме від батьків залежить чи навчиться дитина правильному харчуванню та вчасному і сумлінному виконанню домашнього завдання. Тому зараз вам слід зосередитись на сильних сторонах своєї кровинки та не зациклюватись на власних прогалинах у вихованні. І у вас точно усе вийде – лише правильно перерозподіляйте свою увагу!